НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ РИНКУ САДИВНОГО МАТЕРІАЛУ

   Придбання садивного матеріалу суб’єктами господарювання, як правило, здійснюється з метою його використання для закладення багаторічних насаджень, комерційного вирощування та реалізації плодово-ягідної продукції на внутрішньому та зовнішньому ринках.
   Основою успіху в цій справі є садивний матеріал (саджанці), який має відповідати високій якості та мати легальне походження, оскільки від першого залежить отримання здорових багаторічних насаджень, висока врожайність та належна якість плодово–ягідної продукції, а від другого – найбільш вигідні умови її збуту.
Проте сучасне нормативно-правове регулювання ринку садивного матеріалу в Україні характеризується двома суттєвими ознаками: недосконалістю існуючих правових норм та відсутністю ефективних механізмів їх застосування. Як садівнику захистити свої інтереси в таких умовах?
   Стаття 15 Закону України від 26.12.2002 р. № 411-IV «Про насіння і садивний матеріал» (далі – Закон No 411) передбачено, що ввести в обіг садивний матеріал можна тільки після його сертифікації. У свою чергу, сертифікація можлива за умови, що садивний матеріал належить до сорту, занесеного до Реєстру сортів рослин України, який за сортовими або товарними якостями відповідає вимогам законодавства у сфері насінництва та розсадництва.
   Відповідно до ст. 12 Закону № 411 право на виробництво садивного матеріалу мають лише суб’єкти господарювання, які включені до Державного реєстру суб’єктів насінництва та розсадництва, або Державного реєстру виробників насіння і садивного матеріалу (далі – Держреєстр). Порядок його ведення затверджено постановою КМУ від 30.11.2016 р. № 882.
   Такі суб’єкти зобов’язані додержуватися майнових прав інтелектуальної власності на сорти рослин, які регламентуються нормами Закону України від 21.04.1993 р. № 3116-XII «Про охорону прав на сорти рослин».
Іншими словами відповідно до діючого законодавства придбавати в Україні можна лише сертифіковані сорти саджанців у зареєстрованих суб’єктів розсадництва.
Фактично на практиці маємо зовсім іншу картину: значний обсяг садивного матеріалу багаторічних плодових і ягідних культур вирощується та поширюється розсадниками, не внесеними до Держреєстру. Сам садивний матеріал не проходить жодних лабораторних досліджень та інших сертифікаційних процедур і у кращому випадку супроводжується лише карантинним сертифікатом, який підтверджує відсутність тільки найбільш небезпечних вірусів і шкідників.
   Тож, щоб діяти у правовому полі та не мати проблем для бізнесу , слід використовувати лише садивний матеріал, який значиться у Реєстрі сортів рослин України та дотримуватись вимог чинного законодавства.
За матеріалами журналу «АгроPRO»